Чернігівська обласна організація НСКУ

Музейний комплекс «Древній Любеч». Здобутки та проблеми…

Ковшун — Wed, 13 Dec 2017 13:40:31 GMT

На дзвінких перехрестях сіверянських вітрів…
Без минулого, немає майбутнього!

На теренах України розташоване давньоруське місто Любеч – велич, слава, гордість вітчизняної історії. Нині це селище міського типу Чернігівської області.
Враховуючи його значення в історії українського державотворення, духовному та культурному становленні нації, з метою збереження та популяризації його унікальних пам’яток історії, археології, архітектури двадцята сесія п’ятого скликання Чернігівської обласної ради розпорядженням від 2 жовтня 2008 року створила комунальний заклад Історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч».
До нього віднесено давньоруське місто Любеч, археологічний комплекс, що включає:

залишки валу середньовічної фортеці,
- городище «Замок» літописного міста Любеча,
- городище – 1 літописного міста Любеча,
- поселення/посад – 1 городище – 1,
- поселення/посад -2 городище – 2;
- некрополь давньоруського міста Любеча,
- курганний могильник – 1/центральна група/,
- курганний могильник – 2 «Коловороти» /західна група/,
- курган «Високе поле»,
- городище «Лисиця»;
- поселення «Посад городища «Лисиця»;
- Ближня і Дальня печери пр. Антонія,
- Антоніївський монастир;
- Кам’яниця Полуботка;
- Спасо-Преображенський храм 1811 – 1817рр.
За цей час проведено комплекс заходів щодо розвитку музейного закладу та відродження Любеча як історично заселеного місця:

- зроблено посильний ремонт головного корпусу музею: замінено дах, вікна та двері, встановлено газову котельню, змонтовано систему опалення, відремонтовано 7 експозиційних залів;
- проведено комплекс археологічних та наукових досліджень;

- реставровано Кам’яницю П. Полуботка;

- реконструйовано Антонієву печеру

- здійснено комплекс заходів із розмежування земель державної та комунальної власності, уточнення охоронних зон на території селища;

- виготовлено проектну документацію на відбудову замкових споруд XІ – XІІІ ст., реконструкцію та реставрацію об’єктів історичної і культурної спадщини, упорядкування прилеглих до них територій;

- виготовлено та встановлено пам’ятники та пам’ятні знаки;

- створено музейні експозиції «Любеч очима митців», «Ремесла Любеча та навколишніх територій», «Любеч періодів первісної людини, Київської Русі, козацької доби», «Предмети побуту та вжитку XVІІ – XІXст.», «Рибальство», «Історія хліба», «Визначні любечани»;

- з кожним роком збільшується потік туристів;

- до Дня незалежності України проводиться Відкритий фестиваль традиційних слов’янських мистецтв та бойових єдиноборств «Київська Русь»;

- Любеч стає осередком культурної та духовної спадщини не тільки Чернігівщини, а й держави України та зарубіжжя.

- створено і працює Internet-ресурс (Web-сайт) http://liubech-grad.ucoz.net
- Любеч поступово повертається з тимчасового історичного забуття. Адже скільки і пам’ятає та свідчить історія, це був адміністративний, політичний, економічний, торговий, військовий, культурний центр. В різні часи він об’єднував території сучасних Брагинського, Лоєвського районів Гомельської області, Ріпкинського, частково Городнянського, Чернігівського районів. Сьогодні знову Любеч - центр новоствореної об’єднаної територіальної громади. Сподіваюсь, як і більшість членів об’єднання, що це буде потужним імпульсом для розвитку цих історично заселених земель.
Значну роль в цьому відіграватиме те, як ми скористаємося культурною спадщиною, що нам дісталась.
Історико-археологічний комплекс "Древній Любеч" є і буде продовжувачем, зберігачем, пропагандистом тих надбань, що залишили нам попередники, таким чином вносячи свою лепту в загальну справу громади, її становлення.
Тож терпіння, злагоди, порозуміння, надхнення, НАДІЇ всім нам на цій тернистій, нелегкій, але почесній стезі відродження і розвитку заради життя та процвітання!

- В Любечі вже десять років працює постійнодіюча археологічна експедиція. Цінні знахідки знаходяться на збереженні в сховищах Чернігівського обласного історичного музею ім.В.В.Тарновського.
Назріла нагальна потреба мати власне фондозбереження.
А так як "Древній Любеч" нині є міжнародним партнером назрів проєкт, завдяки якому заклад буде відбудовуватись за іноземні кошти. Роботи по створенню сховища розпочнуться в 2018 році.
Розраховуємо за рахунок Міжнародних фондів облаштувати територію охоронних зон близько 6 га. Це буде значний внесок в збереження культурної спадщини селища на Дніпрі.

Анатолій Федорченко – Член Національної спілки краєзнавців України
Фото Миколи Ковшуна

ЛЮБЕЧ – МІЙ ДІМ, МОЯ БАТЬКІВЩИНА

Ковшун — Tue, 08 Aug 2017 10:37:22 GMT

У всякого своя доля і свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує…
Тарас Шевченко

Кожне село чи місто має свою історію, свою долю. У Любеча вони довгі-предовгі, насичені багатьма доленосними подіями, його ж доля непересічна, буремна. Скільки віків, а можливо, й тисячоліть прошуміло над містом, але Любеч зберіг свою самобутність, своє неповторне навкілля. Його урочища, узвози, доли і пагорби – первозданні, неповторні, такі, як були за часів Святослава і Володимира. Тут, де природні краєвиди на багато годин приковують до себе погляд, відпочиває душа. Тут наша історія просто лежить перед нами, і до неї можна легко доторкнутися.
Не так багато на території нашого краю містечок, які могли б конкурувати своєю історичною спадщиною з древнім Любечем, а якщо бути чесним до кінця, то жодного. Адже саме Любеч згадується в літопису під 882 роком. Чернігів потрапив під перо літописця лише 907 року, тобто на 25 років пізніше. За часів Київської Русі наше місто над Дніпром було одним із значних центрів України.
Розвиток більшості населених пунктів Сіверщини перервали події середини XІІІ ст., і відроджуватись вони почали лише в XVІІ ст. Однак Любеч ніколи не переривав свого існування. В XІІІ – XVІІІ ст. він займав одну з важливих позицій, постійно потрапляючи в центр уваги літописів та інших документів того часу. У XІІІ – XІV ст. існувало самостійне удільне Любецьке князівство. У XV ст. місто стало найпівнічнішим замком Київського воєводства, центром волості. Велике князівство Литовське перетворило любецьку фортецю у надійний осередок на Подніпров’ї і залучало на військову службу населення, яке мешкало в цьому куточку України.
Пізніше Любеч – центр Округу, центр Старостатства, центр найбільшої козацької сотні Чернігівського полку.
Наприкінці XVІІ ст. тут заснував свою резиденцію гетьман І. Мазепа. А після сумнозвісних подій, пов’язаних з цим неоднозначним персонажем нашої історії, містечко потрапило у власність іншого майбутнього гетьмана України - П. Полуботка, а згодом – до графів Милорадовичів.
У XVІІІ – середині XX ст. Любеч залишається значним ремісничим та торговим центром, до 1963 року існував Любецький район.
Свої корективи в розвиток містечка внесла війна 1941 – 1945 р. Під час воєнних дій 1943 року воно було спалене та зруйноване майже повністю. В післявоєнні роки селище відбудували, відновили промисловість та соціальну сферу. Отже, за багатовікову історію Любеч руйнували, палили, спустошували не один раз, але він завжди відроджувався. І любечани впевнені, що відродження настане і цього разу після сьогоднішнього тимчасового занепаду. Бо земля любецька особлива, вона знаходиться під опікою Сил Небесних, тут спочиває благодать Божа.
Ми пишаємося своєю історією, своїми великими пращурами: князем Любом, Малком Любечанином і його дітьми Добринею та Малушею, Великим князем Володимиром Ясне Сонечко, преподобним Антонієм Печерським, Олександром Пересвєтом і Андрієм Осляблею, Мартином Пушкарем. Савою Внучком.
Серед видатних любечан пізнішого періоду і сьогодення найбільш відомі: заслужений діяч науки УРСР, член-кореспондент Академії медичних наук СРСР О. Хохол, доктор фізико-математичних наук Л. Хорошун, доктор педагогічних наук Л. Фрідман, доктор технічних наук, академік, заслужений енергетик В. Багмут, кандидат технічних наук, член-кореспондент Академії будівництва України А.Роговий, член-кореспондент Академії будівництва України О. Булаш, кінорежисер А. Слісаренко, заслужений діяч мистецтв Білорусі О. Слісаренко, капітан першого рангу, кавалер ордена Леніна І.Олійник, заслужений лікар України Л. Пінчук, капітани далекого плавання В.Тимошок, С. Бурба…
Взірцем для молодого покоління є ветеран судноремонтно-будівельного підприємства Б. Македон, заслужений лікар СРСР, колишній керівник санітарно-карантинної служби Азовського морського басейну В.Шевель, генерал-майор збройних сил О. Олаг, генерал-майор внутрішніх справ О. Карелін. Не поривають зв’язків з малою батьківщиною полковники К. Халіманенко, С. Граб та багато-багато інших наших земляків.
Сьогодні древній Любеч продовжує свій шлях в історії, реставруючи пам’ятки минулого, відроджуючи стародавні традиції. Відновлено кам’яницю Полуботка (пам’ятка кінця XVІІ ст.), Ближню печеру Антонія, поновлюється підземна церква Дальньої печери. В селищі створено історико-археологічний музейний комплекс "Древній Любеч", встановлено скульптури пр. Антонія, Добрині, Малуші, пам’ятні знаки на честь першої згадки про Любеч та на місці любецького монастиря, пам’ятник до 900-річчя першого з’їзду князів Київської Русі, виготовлено проектну документацію на відбудову замкових споруд та благоустрій заповідних територій. Проводиться свято Івана Купала, фестиваль "Київська Русь".
Впевнений, що збереження та примноження історичної та культурної спадщини древнього Любеча як історико-культурного, духовного і адміністративного центру і надалі буде справою честі кожного, святим обов’язком перед минулими і прийдешніми поколіннями.
Сьогодні, в переддень 920 річниці першого Любецького з’їзду, його рішення залишаються актуальними. Князі сказали один одному: "Для чого губимо Руську землю, самі між собою влаштовуючи розбрат? А половці землю нашу роздирають на шматки і радіють з того, що ми війни ведемо між собою. Об’єднаємося віднині єдиним серцем і будемо берегти і шанувати землю нашу".
З кожним роком у Любечі збільшується кількість туристів, які відкривають для себе і закохуються в цей чудовий мальовничий куточок Поліського краю, його історію.
"Приємно вражені Любечем і любечанами. Неймовірно! Святині древнього міста надихають берегти рідну землю і Україну в цілому" ( туристична фірма "Колокрай", м. Київ)
Тож бережімо і шануймо свій Дім – древній Любеч, велич, славу і гордість вітчизняної історії!

А. Федорченко, Почесний громадянин смт Любеча, член національної спілки краєзнавців України.
Фото С.Заріцького та М. Ковшуна

На світлинах:

Кам’яниця Полуботка (XVІІ ст.),
Спасо-Преображенський храм (початок XІX ст.), поряд – адміністративна будівля кінця 50-их років минулого століття,
Будинок ( кінець XІX ст.),
Будинок кінця 40-их років XX ст.,
Сучасний будинок,
Підземна церква в печері Преподобного Антонія.

Володимир Савченко-Більський: полум'я беззастережної синівської любові до Неньки-України.

Ковшун — Tue, 25 Jul 2017 09:45:47 GMT

Прекрасна земля олишівська виростила багатьох великих людей. Багатьом синам і донькам вона дала свою життєстверджуючу силу. Серед цих славних імен – ім’я видатного Володимира Олександровича Савченко-Більського, командувача Військово-морських сил УНР, контр-адмірала. Вітер історії, який розвіяв пам'ять про сина України - В.О. Савченка-Більського по чужих світах, повернув свіжим струменем знову на ту землю, яка завжди була найріднішою. З нагоди 100-річчя української революції та 150-річчя славетного нашого земляка Володимира Савченка-Більського в читальній залі Олишівської селищної бібліотеки відбувся захід - історичний портрет «Обличчя української історії - В.О. Савченко-Більський»
Перегортали сторінки історії української революції 1917–1921 років – одного із найважливіших і найскладніших періодів в історії Українського народу ХХ століття, подвигів та долі Володимира Савченка-Більського завідувачка селищної бібліотеки Тетяна Іванівна Шеремет, вчителька Олишівської загальноосвітньої школи Олеся Миколаївна Шевченко та директор БК Ніна Павлівна Назаренко. Експозиція представленої на заході виставки-розвідки «Українська революція: головні події, постаті» познайомила учасників заходу з хронікою подій української революції та матеріалами про славетного уродженця Олишівки -Володимира Савченка- Більського.
Історична довідка про життя та подвиги В.О. Савченка Більського. Володимир Савченко-Більський народився 14 липня 1867 року в с.Олишівка на Чернігівщині. Походив Савченко-Більський зі старовинного козацько-старшинського роду, який веде свій початок від Сави Більського, шляхтича з Литви, який 1582 року пішов у Запорізьку Січ. Його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським, а онук — Микита започаткував ще дві гілки роду, одна з яких володіла землями біля Чернігова, в Олишівці — малій батьківщині Савченко-Більського. Батько Володимира Олександр Савченко-Більський був знаним на Чернігівщині іконописцем.
Мати Володимира походила з давнього козацького роду Суліів. Одним з них був Федір Сулій, свого часу голова українського гуртка в Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря ним було засновано Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові . Другий дядько Володимира – Митрофан Сулій входив до делегації, що відважилася звернутися до царя Олександра II з проханням дарувати Україні культурно-освітню автономію.
Рідний брат Володимира Михайло Савченко-Більський став знаним агрономом і свого часу займав пост генерального секретаря хліборобства в уряді УНР, а за Гетьманату в 1918 році був обраний членом президії Всеукраїнського земського союзу. Інший брат Володимира Василь став популярним у Чернігові малярем. Проте куди більших успіхів на цій ниві досяг син Василя Олександр Савченко-Більський, племінник Володимира, що став відомим українським художником. В сім’ї Савченко-Більських українські традиції передавалися з покоління в покоління. Володимир, на відміну від своїх братів, обирає військову кар'єру. На військовій службі з 1888 р.
Після закінчення у 1893 р. піхотного юнкерського училища служив у 22-му піхотному Нижньоновгородському полку, старшина.
І хоча він пов’язав своє життя зі службою в царському російському флоті, де виявляти свою національну приналежність було не тільки не прийнято, але і навіть небезпечно, бо можна було зразу ж попасти в списки “неблагонадійних” і прощай тоді військова, кар’єро, однак іскра українська в його душі жевріла постійно. А коли настав слушний час, то з тієї іскри розгорілось полум'я беззастережної синівської любові до Неньки-України.
Савченко-Більський був одним з нечисленних наших військових діячів, які самі заангажувалися в український національний рух ще перед визвольною боротьбою 1917р. Він брав участь в діяльності українського конспіративного гуртка “Кобзар’’ в Севастополі ще від 23 червня 1907р. Його військово-морська служба постійно проходила на Чорному морі, де він в 1917р. дослужився до посади командира Севастопольського флотського півекіпажу. Завдячуючи капітанові 1-го рангу Савченку-Більському, цей підрозділ швидко українізувався і став першою регулярною частиною майбутнього Українського Чорноморського флоту. Всюди, де виступав Севастопольський флотський півекіпаж, поруч зі старим андріївським стягом знаходився український національний прапор з портретом Тараса Шевченка. При цьому священному для кожного українця символі, завжди, і вдень і вночі, знаходилась почесна варта, і завдяки старанням свого командира оркестр його підрозділу став першим з морських оркестрів, які навчилися грати гімн «Ще не вмерла Україна»
Після утворення Української Центральної Ради організував і очолив Раду Української Чорноморської громади, активно проводив українізацію флотських екіпажів у Севастополі та Одесі.
З 23 грудня 1917 р. призначений директором канцелярії Морського секретарства Центральної Ради у Києві, з 05 січня 1920 р. перебував поза штатом. Докладав багато зусиль для розбудови структур українського флоту. Засновував гардемаринські школи в Миколаєві, Севастополі, Кам'янці-Подільському.
Підвищений у ранзі до контр-адмірала. Станом на 19 квітня 1920 р. — начальник Морського генерального штабу УНР. З травня 1920 р. — командувач Чорноморського флоту.
Отже, олишівці зробили крок до осягнення нашої історії саме через призму сприйняття життя й діяльності, нашого славетного земляка Володимира Олександровича Савченка-Більського, бо своїми подвигами й ділами він прославив олишівську землю. Він любив свою Батьківщину і свій народ, прагнув бачити його щасливим.

Тетяна Шеремет, завідуюча Олишівської бібліотеки-філії

Москалі святкували й шанували земляків

Ковшун — Tue, 25 Jul 2017 07:42:28 GMT

Наче невеличке село Москалі, але зійшлося та з’їхалося багато людей на День села. Уже вдруге мешканці села від душі святкують, адже це чудова нагода раз на рік зустрітися односельцям, які живуть і поза межами Москалів. Сільські вулички розквітли вишиванками.
У центрі села біля приміщення місцевого музею лунали музика, вітальні слова, зворушливі пісні від Сергія Тимошенка, Дарини Дахно, фольклорного ансамблю «Криниця» із с. Рудка. Настоятель місцевого храму о.Георгій привітав зі святом і нагадав, що цього дня церква святкує день Усіх Святих.
Громада цього року відзначає 15-річчя місцевої церкви. У своєму виступі я нагадав присутнім, що у старі часи там, де люди спромоглися побудувати церкву, населений пункт отримував статус села ("дєрєвнєю" називали той населений пункт, де церква була відсутня). Отже, сільська громада в цьому питанні піднялася ще одну сходинку у своєму розвитку.
У цьому році виповнюється 95 років від дня народження славетного земляка, вченого, державного діяча Михайла Уляновича Білого. Рідні земляка відкрили меморіальну дошку. Місцевий художник Володимир Руденок намалював його портрет, а на іншій картині було відновлено вигляд будинку, де народився Михайло Улянович. Любов Павловська, сестра художника, з цієї нагоди вишила рушник, яким був прикрашений портрет.
Віршовані слова про рідне село від Володимира Сапона, про славетних земляків нашого краю від поетеси Надії Галковської, гумореска в оригінальному виконанні Сергія Подорвана прозвучали для присутніх як освідчення в коханні рідному селу Поліського краю.
Родина збирача старожитностей Юрія Дахна об’єднала навколо себе мешканців села під час свята і не тільки. Доводиться разом відстоювати місцеві землі від зазіхання з боку чужинців. Люди, які з давніх часів працюють на землі, вміють господарювати й захищати свою годувальницю. На честь останнього господаря села – пана Олександра Малявка, який колись жив у селі, Юрій Дахно відкрив меморіальну дошку (до речі, краєзнавець на власні кошти виготовив ці меморіальні дошки).
Мешканці села захищали незалежність України в зоні АТО, а один з них – Дмитро Ващенко – має бойові нагороди (два ордени та медалі).
На святі було чимало молодих мам з дітками – значить, буде продовження історії села Москалі.

Андрій Курданов

Фоторепортаж зі свята можна переглянути ТУТ

Дипломна робота про Седнів

Ковшун — Tue, 25 Jul 2017 07:13:57 GMT

У Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого відбувся державний іспит. Студенти 4-го курсу захищали свої дипломні роботи, де майстром курсу є народний артист України Володимир Талашко.
Серед дипломантів – Софія Сидорчак, яка торік обрала для своєї дипломної роботи наш славетний Седнів.
Дипломна робота – створення телепередачі "Занесло. Седнів" у стилі "Тревел шоу", подібної до "Орел і решка", але це вже подорож селами України. У 20-хвилинній багатокомпонентній програмі необхідно зацікавити глядача приїхати в село хоча б на два дні, оглянути пам’ятні місця, поспілкуватися з цікавими людьми, які розкажуть про місцеву історію, розкриють секрети кулінарних страв, запросять узяти участь у виготовленні цікавих місцевих виробів. Тобто відкрити для себе душу українського села.
Софія для своєї дипломної роботи обрала Седнів не зразу. Тривав пошук. У жовтні 2016 року її викладач Володимир Талашко, який щойно повернувся з відвідин літературно-мистецького свята "Седнівська осінь", запропонував для роботи саме це селище.
Варто відзначити, що маємо для нашого району низку приємних збігів: Володимир Талашко 2016 року погодився приїхати в Шестовицю на відкриття меморіальної дошки своєму другу, відомому актору й кінорежисеру Леоніду Бикову, згодом відгукнувся на пропозицію відвідати "Седнівську осінь". І ось маємо продовження історії: його випускниця теж їде до Седнева.
Седнівці радо зустріли Софію Сидорчак, показали чудові пам’ятки та краєвиди, намітили план проведення зйомок. До речі, на початку цього року ми одержали від Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного документальні фільми 1966 та 1981 років про славетне селище, маємо запис телепередачі на каналі УТ-1 за 2008 рік. Тому відчули, що маємо продовжити історію створення документального погляду на Седнів.
Від Чернігівської райдержадміністрації та седнівців я був присутній на державному іспиті в університеті. Того дня 13 випускників представили державній комісії власні роботи. У різних куточках України студенти шукали душу села і пропонували у своїх роботах обов’язково відвідати це унікальне село.
Щиро привітав Софію Сидорчак та Володимира Талашка за цікаву творчу роботу, присвячену Седневу, і на згадку про творчий проект вручив фото альтанки Глібова. Подякував присутнім за їхню роботу, пов’язану з популяризацією сіл України, а також звернувся з пропозицією до викладачів університету продовжити творчу співпрацю, пропонувати студентам приїжджати до сіл Чернігівського району та назвав чергову адресу для співпраці в наступному році – Шестовицю. Наприкінці червня в садибі Лизогубів смт Седнів Софія презентує свою дипломну роботу.

Андрій Курданов
Фото: Віктора Кошмала, Андрія Курданова

Кремезна постать у мистецтві та "український Джеймс Бонд"

Ковшун — Tue, 25 Jul 2017 05:56:30 GMT

Це про видатного художника-розвідника Миколу Глущенка. Пам’ятник знаному митцю відкрили у Седневі – саме тут знаходиться Будинок творчості Національної спілки художників. Творчий доробок Миколи Глущенка налічує понад десять тисяч картин, і десь півсотні з них присвячені Седневу.
У шістдесятих роках минулого століття у Седневі Чернігівського району було відкрито Будинок творчості і відпочинку Спілки художників. Відтоді митці зі всієї України з’їжджаються сюди на пленери, тут увіковічнюють пам’ять видатних діячів культури. Цього року у Седневі відкрили пам’ятник народному художнику Миколі Глущенку. Автор – молодий скульптор Дмитро Кропива. Микола Глущенко, кажуть мистецтвознавці, відомий в колах художників як яскравий колорист, його палітра була дуже оригінальною.
Едуард Димшиц, заслужений діяч мистецтв України: "Він майстер пейзажу, він дуже любив седневські пейзажі. І коли я роздивлявся його твори, його не стало 77 року, я знаходив роботи, датовані 77 роком в Седневі написані. Тобто він до останнього року працював тут, він дуже любив Седнів".
"Седнів – це місто художників, так уже сталося і так завжди буде», — каже голова Національної спілки художників Володимир Чепелик. І це місце для будинку творчості свого часу обрали Тетяна Яблонська з Микола Глущенком. Митець створив понад десять тисяч картин, десь півсотні з них присвячені Седневу. Ми вдячні Глущенку, що він це місце живописне визначив, по-перше, а по-друге, він був тут керівником творчих груп, і всі бажали бути у творчій групі разом з ним. Тому у нас і виникла ідея поставити пам’ятник Глущенку в Седневі ".
Микола Глущенко відомий не лише як художник. Його називають українським "Джеймсом Бондом" — був розвідником, мав агентурний псевдонім "Ярема". Едуард Димшиц: "На півроку раніше ніж Ріхард Зорге повідомив Сталіну про те, що готується напад на Радянський Союз. Це було 10 червня 1940-го року, коли його доповідна вже лежала на столі у Сталіна, але це не призвело ні до яких висновків".
Під час урочистостей з відкриття пам’ятника Миколі Глущенку згадували й інших відомих митців. А ще відзначили, можливо, майбутніх видатних художників. Школярі з Чернігівського району, які досягли найбільших успіхів у малюванні, отримали почесні грамоти від Національної спілки художників.

Деякі роботи митця створені у Седневі:

Оксана Ільчук