Прекрасна земля олишівська виростила багатьох великих людей. Багатьом синам і донькам вона дала свою життєстверджуючу силу. Серед цих славних імен – ім’я видатного Володимира Олександровича Савченко-Більського, командувача Військово-морських сил УНР, контр-адмірала. Вітер історії, який розвіяв пам'ять про сина України - В.О. Савченка-Більського по чужих світах, повернув свіжим струменем знову на ту землю, яка завжди була найріднішою. З нагоди 100-річчя української революції та 150-річчя славетного нашого земляка Володимира Савченка-Більського в читальній залі Олишівської селищної бібліотеки відбувся захід - історичний портрет «Обличчя української історії - В.О. Савченко-Більський»
Перегортали сторінки історії української революції 1917–1921 років – одного із найважливіших і найскладніших періодів в історії Українського народу ХХ століття, подвигів та долі Володимира Савченка-Більського завідувачка селищної бібліотеки Тетяна Іванівна Шеремет, вчителька Олишівської загальноосвітньої школи Олеся Миколаївна Шевченко та директор БК Ніна Павлівна Назаренко. Експозиція представленої на заході виставки-розвідки «Українська революція: головні події, постаті» познайомила учасників заходу з хронікою подій української революції та матеріалами про славетного уродженця Олишівки -Володимира Савченка- Більського.
Історична довідка про життя та подвиги В.О. Савченка Більського. Володимир Савченко-Більський народився 14 липня 1867 року в с.Олишівка на Чернігівщині. Походив Савченко-Більський зі старовинного козацько-старшинського роду, який веде свій початок від Сави Більського, шляхтича з Литви, який 1582 року пішов у Запорізьку Січ. Його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським, а онук — Микита започаткував ще дві гілки роду, одна з яких володіла землями біля Чернігова, в Олишівці — малій батьківщині Савченко-Більського. Батько Володимира Олександр Савченко-Більський був знаним на Чернігівщині іконописцем.
Мати Володимира походила з давнього козацького роду Суліів. Одним з них був Федір Сулій, свого часу голова українського гуртка в Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря ним було засновано Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові . Другий дядько Володимира – Митрофан Сулій входив до делегації, що відважилася звернутися до царя Олександра II з проханням дарувати Україні культурно-освітню автономію.
Рідний брат Володимира Михайло Савченко-Більський став знаним агрономом і свого часу займав пост генерального секретаря хліборобства в уряді УНР, а за Гетьманату в 1918 році був обраний членом президії Всеукраїнського земського союзу. Інший брат Володимира Василь став популярним у Чернігові малярем. Проте куди більших успіхів на цій ниві досяг син Василя Олександр Савченко-Більський, племінник Володимира, що став відомим українським художником. В сім’ї Савченко-Більських українські традиції передавалися з покоління в покоління. Володимир, на відміну від своїх братів, обирає військову кар'єру. На військовій службі з 1888 р.
Після закінчення у 1893 р. піхотного юнкерського училища служив у 22-му піхотному Нижньоновгородському полку, старшина.
І хоча він пов’язав своє життя зі службою в царському російському флоті, де виявляти свою національну приналежність було не тільки не прийнято, але і навіть небезпечно, бо можна було зразу ж попасти в списки “неблагонадійних” і прощай тоді військова, кар’єро, однак іскра українська в його душі жевріла постійно. А коли настав слушний час, то з тієї іскри розгорілось полум'я беззастережної синівської любові до Неньки-України.
Савченко-Більський був одним з нечисленних наших військових діячів, які самі заангажувалися в український національний рух ще перед визвольною боротьбою 1917р. Він брав участь в діяльності українського конспіративного гуртка “Кобзар’’ в Севастополі ще від 23 червня 1907р. Його військово-морська служба постійно проходила на Чорному морі, де він в 1917р. дослужився до посади командира Севастопольського флотського півекіпажу. Завдячуючи капітанові 1-го рангу Савченку-Більському, цей підрозділ швидко українізувався і став першою регулярною частиною майбутнього Українського Чорноморського флоту. Всюди, де виступав Севастопольський флотський півекіпаж, поруч зі старим андріївським стягом знаходився український національний прапор з портретом Тараса Шевченка. При цьому священному для кожного українця символі, завжди, і вдень і вночі, знаходилась почесна варта, і завдяки старанням свого командира оркестр його підрозділу став першим з морських оркестрів, які навчилися грати гімн «Ще не вмерла Україна»
Після утворення Української Центральної Ради організував і очолив Раду Української Чорноморської громади, активно проводив українізацію флотських екіпажів у Севастополі та Одесі.
З 23 грудня 1917 р. призначений директором канцелярії Морського секретарства Центральної Ради у Києві, з 05 січня 1920 р. перебував поза штатом. Докладав багато зусиль для розбудови структур українського флоту. Засновував гардемаринські школи в Миколаєві, Севастополі, Кам'янці-Подільському.
Підвищений у ранзі до контр-адмірала. Станом на 19 квітня 1920 р. — начальник Морського генерального штабу УНР. З травня 1920 р. — командувач Чорноморського флоту.
Отже, олишівці зробили крок до осягнення нашої історії саме через призму сприйняття життя й діяльності, нашого славетного земляка Володимира Олександровича Савченка-Більського, бо своїми подвигами й ділами він прославив олишівську землю. Він любив свою Батьківщину і свій народ, прагнув бачити його щасливим.

Тетяна Шеремет, завідуюча Олишівської бібліотеки-філії